Блюз останньої зими

Сонце згасло за димом і сажею,

Ми про це нікому не кажемо.

Земля охолола під шаром золи,

Ми стали тінями там, де були.

Кожен подих — як виклик зимі,

У цій нескінченній, густій німій пітьмі.

Вибух за вибухом — небо згорає,

Тільки відлуння у скронях гуляє.

Попіл на вікнах, за вікнами — лід,

Це нашої ери останній вихідний слід.

Ми вчимося жити у повній пітьмі,

Де холод і крик затихають вві сні.

Танцюємо в попелі, в ритмі розривів,

Шукаємо тепло в епіцентрі вибухів.

Філософія виживання в інеї,

Між чорним небом і білими лініями.

Там, де горіло, тепер не тепло,

Життя застигло, немов розбите скло.

Але ми іще тут, ми тримаємо стрій,

У цій тишині, де закінчився бій.

Чуєш? Це не грім... це знову він...

Ми вчимося жити у повній пітьмі,

Де холод і крик затихають вві сні.

Танцюємо в попелі, в ритмі розривів,

Шукаємо тепло в епіцентрі вибухів.

Тільки попіл...

Тільки холод...