Муляжі

А холодний вітер сивиною бавив зі скронь

Розревітись – означа ослабити бронь.

Бачать діти, бачить Бог крізь дим і вогонь

Як відділити нам вороже все від свого?

Скільки втрат? Де мій брат? Де мій батько і син?

Чорний день, чорна ніч, з чорних вуст голоси

Чути крик, в горлі хрип, світ замовкне на мить

Пустота. Пустота. Не болить.

Як черствими стали такими мені скажіть,

І чому є люди, а є просто муляжі

Та вогонь все-таки сяє в дитячих сумних очах

Любові вони нас вчать, тож маємо пробачать.

Як черствими стали такими мені скажіть,

І чому є люди, а є просто муляжі

Та вогонь все-таки сяє в дитячих сумних очах

Любові вони нас вчать, навчіть мене пробачать..

З пір'я гнізда порожні, та птахи не прилітають

У повітрі тривожно, та безпечні ще місця є

Сльози литиме кожен, хоча сонце ще сяє

Як це стримати можна, коли люди щезають?

Але чорні мов ніч очі, кажуть нещасні

Свою посмішку стри – сміх чомусь не на часі

Це суворе життя, страх за руку трима

Де дитинство, якого уже нема?

Як черствими стали такими мені скажіть,

І чому є люди, а є просто муляжі

Та вогонь все-таки сяє в дитячих сумних очах

Любові вони нас вчать, тож маємо пробачать.

Як черствими стали такими мені скажіть,

І чому є люди, а є просто муляжі

Та вогонь все-таки сяє в дитячих сумних очах

Любові вони нас вчать, навчіть мене пробачать..