Партія Веде

У світі є слова, що швидко розчиняє

Повітря у кімнаті - їх сенсу позбавляє

Є слова густіші, як ото свобода -

Побуде трохи довше, а, коли нагода

Стане їй, то винесе – свободу у вікно

Але є такі слова - що вічні, як ярмо

Є одна коротка фраза

Прилипла, як зараза

У Тичини є кларнети?

То була лиш фаза

Бо кожен пам'ятає

І в пам'яті гуде

Якщо є Павло Тичина

Його

Один дев'ять тридцять три

Харків. Будинок Слово

Тичина сам собі

Співає колискову

Якщо вмерти – я готовий

Якщо жах цей тимчасовий

Боже бережи, мене і Україну

Я піти на все готовий

Лиш за цю країну

Ховаємо Хвильового

Уже й труну ось роблять, — уже й до будинку Блакитного вийдемо

А сонце — як на зло

В кімнату постучали

- Можна?

- Можна

- Я із газети ПРАВДА

Если вам не сложно

- Кожна зрада

Починається ось так

- Итак, приступим

Дело, значит, как

Ну там в селах

Понимаете

На фоне голода

И прочих ситуаций

Щоб не було образи

И разделенья наций

Во избежанье всяких

Мерзких демонстраций

Видавництву хотілось би

Хорошего стишочка

От украинского поэта

И это вы. (Я?) И точка

- По-перше, я не вмію

І що таке стішочкі?

- Тічіна, я серьёзно

- І як у цій ціпочці

З'явився саме я?

Вот этого не знаю

Но завтра возвращаюсь

В редакцию, и лучше бы

С пергаментом от вас

- Тоді я перепрошую

Але поет погас

В такі часи, ви знаєте

Не пишеться нічого

Ви краще поверніть мені

Друга - Хвильового

- А это что, вот это

Смято на столе?

- Це дитячий вірш

Благаю, киньте це

- Написано дурною

Бездарною рукою

- Слушайте, подходит!

- Ви з розуму зійшли?

А ну дайте зачитаю

А ну дайте сюди

Проти мурів, проти молу

В нас бадьорість комсомолу –

Ще й підмога йде!

Збільшовиченої ери

Піонери, піонери –

Партія

Облиште це

- А я усе-таки возьму

- Будь ласка, ваше право

В Харкові немає

Жодного журналу

Який би взяв до себе

Цей недо-чорновик

Послухав журналіст

Забрав той вірш

І зник

Один дев'ять тридцять три

Харків. Пусті вулиці

Тичина ходить-бродить,і по алеям тулиться

Доходить до кіоску

Щоб купити папіроси

І замирає. Жах його

Косить як колгоспи

Там на перших шпальтах

Він бачить дурний вірш

Який з його квартири

Вислизнув давніш

Вірш, як приговор

Вірш, як до та після

Чи знатиме майбутнє

Що від того вірша

Його писака перший

Відмовитись хотів?

Павло Тичина

Не боявсь, не тремтів

Він вмерти був готовий

Як всі в Будинку Слово

І врятувався від системи

Ідіотські-випадково

Чи знатиме майбутнє

Ще до того, як колись

Як все це почалось

Як шляхи переплелись

Що він поет! Поет, не зрадник!

Що він, політичний радник?

Та він той, хто врятував

Українську в школах

Той, хто давав гроші

В усіх культурних колах

І музей Т.Г. Шевченка

Перший в усім світі

Це також спадок Тичини

На його граніті

Ще до того, як колись

Він міністром став

Павло Тичина жив і кохав

І не знав що

Одночасно можна бути

Генієм і зрадником

Поетом України

І радянським ватником

Дудкою, месією

Символом любові

І той про кого скажуть

в нього руки в крові

І на грудях медалі -

Там портрети Сталіна

А у грудях біль одна

І душа запалена

Хлопчик-той-що-вижив

У Будинку Слово

Хоронити друзів

Йому на жаль не ново

Як і хоронити честь

Як і сонячні кларнети

Як Петлюру, Блакитного

Хвильового, УНР

І як оці сюжети

Вміщає лиш одна

Зламана людина?

О, все дуже просто

Його ім'я