Ще до того як колись I

Ще до того, як колись він міністром став

Павло Тичина жив і кохав, і не знав

Що спадок, їм залишений, навіки буде знищений

І від такої долі ніхто з нас не захищений

Ми почнемо з кінця, один, дев'ять, шість і два

Як сльозами покарано старого співця

Заходить пан Тельнюк, в нього важлива справа

Питання "життя і смерті" — ну, така держава

Заходить обережно в робочий кабінет

Там серед книжок похований поет

Можна? — Можна, єслі астарожна

Знаєте, Тельнюк, мені якось тривожно

Тичина, Ви чого? — Сідайте, в чому справа?

"Вас требует опять советская держава, чтоб..."

Будь ласка, припиніть, я більше так не можу

І раптом він піднявся, увесь на привид схожий

Подивіться на листи, ось тут, перед очима

Пише, значить, Ікс, знічений мужчина

Ось так-то, значить, так, коли в роки тридцяті

В Сибіру пропадав серед вовків проклятих

Отримав десять років і втратив всю родину

А винуватий в цьому хто? Правильно, Тичина

Павло Григорич, можна? — Я ще не скінчив

Листу лиш довіряти, так я ще загубив

І Курбаса, і Казку, і "Слово", ВАПЛІТЕ

Який пред вами злодій, Тельнюк, ви знали це?

Павло Григорич, можна? — Дозвольте я продовжу

Він премії ще згадує, отримані безбожно

Питає: "Чи не давлять медалі, ордени

Які за зраду друзів вручені тобі?"

І раптом він піднявся і на крик зірвався

Я, скільки не просили, всіх рятувать питався

Коли навіть не просили, я кляті ордени

Я гроші віддавав усім, кому нужні

Заплакав гучно, гірко той зламаний кларнет

І так почав волати, що задрижав паркет

Він бився мимо нот, такий скажений звук

Шкода, що це побачив один лиш пан Тельнюк

Один, дев'ять, шість і два — за п'ять його не стало

Ще пройде шістдесят — і ось тепер ми з вами

Слухаєм разом історію з кінця

Як сльозами покарано старого співця

Ще до того, як колись він міністром став

Павло Тичина жив і кохав, і не знав

Що одночасно можна бути генієм і зрадником

Поетом України і радянським ватником

Дудкою, месією, символом любові

І того, про кого скажуть: "В нього руки в крові!"

І на грудях медалі, там портрети Сталіна

А у грудях біль і душа запалена

Хлопчик той, що вижив у будинку "Слово"

Хоронити друзів йому, на жаль, не ново

Як і хоронити честь, як і сонячні кларнети

Як Петлюру й УНР, і як оці сюжети

Вміщає лиш одна стомлена людина?

О, все дуже просто, його ім'я...