Треба їхати

"Треба їхати! Чуєш? Треба!

Вже сусідський будинок згорів.

Тут щоденно летить хтось у небо,

Я прорвався до вас, зумів.

Мамо, чуєш? Збирай свої речі,

Найважливіше тільки збирай.

Ось рюкзак. Я закину на плечі -

Бери тата і дім замикай!"

Мати мовчки стояла й дивилась

На будинок, де пам'ять жила.

В цьому домі вона народилась,

Тут до школи із братом пішла.

З чоловіком вони одружились,

У будинку й весілля було.

Діточки їхні тут народились,

Щастя справжнє - воно тут жило.

Куди їхати? Що можна взяти?

Де не глянь - тут до всього любов!

Мати плакала посеред хати,

Поки батько знадвору прийшов.

Обійняв посивілу дружину,

Що й до чого - умить зрозумів.

І сказав: "Тобі час уже, сину,

Дякую, що навідав батьків.

Ти рятуйся! У тебе дружина,

А ще трійко маленьких дітей."

Обійняв на прощання він сина

І провів... Аж до самих дверей.

"Сину, їдь! І на нас не гнівися -

Ми корінням вже тут приросли.

Ти за нас краще Богу молися -

Він почує молитви згори.

Хлопець знав, що не варто перечить,

Обійняв і промовив: "Люблю!"

Опустив від безсилля син плечі

І вмостився в машину свою.

Батько плакав та мовчки дивився,

Як машина втікала з села,

Поки слід вдалині не згубився,

І сирена ще не загула.

Почовгикав старенький до хати,

Доторкнувся до жінки чолом -

"Чи то жити, чи то помирати,

Та радію - з тобою разом.

Нам не треба уже закордону,

Хоч відкрито шляхи у світи.

Будем вдома тримать оборону!

Ворог змушений буде втекти!"