Засвіт встали козаченьки

Засвіт встали козаченьки

В похід з полуночі;

Заплакала Марусенька

Свої ясні очі.

Не плач, не плач,

Не плач не журися.

Краще за свого милого

Богу помолися.

Світить місяць над водою,

А сонця немає;

Мати сина в доріженьку

Слізно проводжає.

Прощай милий мій синочку,

Та не забавляйся!

За чотири неділеньки

Додому вертайся!

Ой, рад би ж я, стара мати,

Ще раніш вернутись,

Та щось мій кінь вороненький

В воротах спіткнувся.

Ой, Бог зна, коли вернуся,

В якую годину;

Прийми ж мою Марусеньку

За свою дитину!

Прийми її, матусенько —

Всі ми в Божій волі.

Бо хто зна, чи жив вернусь я,

Чи ляжу на полі?

Ой рада б я Марусеньку

За рідну прийняти,

Та чи буде ж вона мене,

Сину, шанувати?

Не плач, не плач, не журіться,

В тугу не впадайте.

Заграв мій кінь вороненький,

Назад сподівайтесь