Листопад

Вступ

Перші дні листопада... Вона спить

У порожній кімнаті, в чужому ліжку.

А він думає: чуже місто, чужа кімната —

Як я її тут залишу?..

Третя по обіді... Суха осінь...

Посиджу, доки вона спить,

Заговорюючи постійно...

Світло таке легке...

Вона четвертий день у дорозі,

Хай їй хоча би тут буде спокійно!..

Якщо буде потрібно — поправлятиму ковдру.

Якщо буде холодно — причинятиму вікна.

Спробую перехитрити її застуду невиліковну.

Я сам усе це вигадав, вона ні в чому не винна.

Як я її залишу?..

Незабаром почнеться вечір,

Швидко стемніє, повітря остигне...

Краще вже охоронятиму її речі,

Краще вже грітиму її стигми...

Раптом, коли я піду,

Ріки затоплять кімнату,

Раптом птахи

Почнуть битися в стіни,

Раптом дерева обступлять

Її й поведуть на страту,

Раптом сусіди почнуть

Рвати тіло її на частини,

Раптом, щойно я вийду,

Вона забуде про мене,

Раптом забуде все,

Що говорила до цього,

Раптом серце її, золоте й шалене,

Буде битись тепер для когось чужого!..

Осінь над ними з льоду й сталі,

Холодні ріки, незнайомі люди...

Найбільше вони бояться, |

Що все це триватиме далі... |

Найбільше вони бояться, |

Що більше нічого не буде... | (2)

Am G Em F G] 2

Хай спить...

Хай розбереться зі снами...

Хай її сни

Перетечуть у колишні,

Навіть, якщо уві сні

Вона мене не впізнає,

Навіть, якщо їй буде снитись

Хтось інший...

І ось він сидить,

Відраховуючи хвилини,

Сидить, нервує собі без потреби...

А вона не прокидається

Лише з тієї причини,

Що боїться не побачити його коло себе...

Осінь над ними з льоду й сталі,

Холодні ріки, незнайомі люди...

Найбільше вони бояться, |

Що все це триватиме далі... |

Найбільше вони бояться, |

Що більше нічого не буде... | (2)

Найбільше вони бояться,

Що все це триватиме далі...

Найбільше вони бояться,

Що більше нічого не буде...

Найбільше вони бояться,

Що все це триватиме далі...

Найбільше вони бояться!

A G D F G]4