Шість Шість Шість

все як в людей - і музика штормом розносить впокоєні

й вивозять з подвір'я ще вчора живих і смішних

і трійка єдина все попсувала у табелі

і пам'ять що маму тримає усміхнену біля дверей вхідних

шість шість шість…

цей світ мене за трохи без сліду з’їсть

шість шість шість

коли мене не стане

тіло моє пряне

в космос запустіть…… в космос запустіть

все як колись - ці стіни старі ця підлога затиснута в лінії

на третій від сонця планеті де кожен за себе воює і я

зриваючи ще недостиглі в чужому садку дрібні яблука

чекаю весни може літа а може і світу кінця

все як в людей - чиясь випадкова від радощів усмішка

злетіла пелюсткою й мовчки в волоссі моїм зажила

то Бог усміхався і я під своєю подушкою

тримав цілий космос на третій від сонця планеті

де музика штормом розносить усі прибережні міста..